тривалість: 142 м.
Країна: СРСР
Жанр: драма, мелодрама, комедія
Прем’єра в світі: 11.02.1980
сценарист: Валентин Черних
Москва сльозам не вірить сюжет
1980 рік для радянських людей запам’ятався не тільки Олімпіадою, а й виходом в прокат стрічки «Москва сльозам не вірить». Стрічка оповідає про трьох молодих сусідок по гуртожитку, які хочуть влаштувати своє життя в Москві 50-х років. Антоніна (Раїса Рязанова) — домашня скромниця, Людмила (Ірина Муравйова) — «заводна» модниця, Катерина (Віра Алентова) — вольова і розумна. Їх особисте життя складається відповідно до характеру: одна стає вірною і господарської дружиною і прекрасною матір’ю, інша виходить заміж за успішного хокеїста, третя поодинці ростить дитину, долаючи всі труднощі. Минуло 20 років, і Катерина знову отримує шанс знайти щастя в любові …
Проста на перший погляд історія глибоко запала в людські душі. У перший рік прокату її подивилася гігантська глядацька аудиторія — вісімдесят п’ять мільйонів чоловік. Через рік картина отримала «Оскар» в номінації «Кращий іноземний фільм». Фільм сприймається як яскравий художній документ, за яким можна судити про те, як жила країна порад в той період. Він немов витканий з побутових замальовок, знайомих і зрозумілих усім жителям Країни порад. У ньому немає епізодичних ролей — в цьому ще одна унікальність фільму. Всі персонажі, навіть якщо і з’являлися в кадрі на кілька секунд, швидко запам’ятовувалися і ставали невід’ємною частиною всіх подальших сюжетних перипетій.
Цікаві факти
Ця картина зачарувала не тільки наших співвітчизників, а й знайшла широкий відгук у кіноглядачів далеко за межами СРСР — її для кінопрокату купило понад сто країн.
«Москва сльозам не вірить» отримала «Оскара» — це факт загальновідомий. А адже конкуренти на приз американської кіноакадемії у фільму були серйозні: «Тінь воїна» Акіри Куросави та «Останнє метро» Франсуа Трюффо. Але творець кінохіта на всі часи не відразу отримав заслужену нагороду. Володимир Меньшов дізнався про те, що його фільм отримав «Оскар», з новин. За збігом, новина прозвучала в ефірі 1 + квітня 1981 року так що він вирішив, що це першоквітневий жарт. Замість «невиїзного» режисера статуетку отримав представник посольства СРСР, потім передав її в Держкіно, де вона зберігалася ще 8 років. Меньшов возз’єднався зі своїм «Оскаром» в 1989 році.
Початковий сценарій фільму був зовсім іншим, і багато відомих артистів не горіли бажанням зніматися у Меньшова через те, що сценарій «слабкий і нецікавий». Та й самого Меньшова він спочатку не переконав. Єдиний момент, від якого він був в захваті, був епізод, коли героїня заводить будильник і лягає спати. А прокидається рівно через двадцять років і будить зовсім вже дорослу доньку-красуню. На цьому він побудував власну версію переробленого сценарію, яка і лягла в основу всіма улюбленої стрічки.
Сюжет багато в чому автобіографічний для Меньшова і його дружини Алентовою. Вони теж приїхали в Москву з провінції, жили в гуртожитку і пробивали шлях наверх наполегливою працею.
Коли американський президент Рональд Рейган готувався до зустрічі зі своїм радянським візаві Михайлом Горбачовим. І щоб пізнати горезвісну загадковість російської душі, він переглянув картину Меньшова вісім разів.
Алентова, Рязанова і Муравйова чудово впоралися з непростим завданням. На початку фільму їм належало стати дев’ятнадцятирічний дівчатами. Актрисам на момент зйомок було відповідно 37, 35 і 30 років.
